Арман натиснув Enter. На екрані блимнуло червоне: «Помилка». Ноутбук тихо видихнув, наче зрозумів його розчарування. З столу впала зім’ята папірець і лягла на взуття хлопця.
Він збирав стопки фотокарток, сортував їх у купки з неймовірною увагою. Пальці боліли від статичної електрики. Хлопець вставив нову партію в код, затримавши подих.
Індикатор повільно повз до кінця. Курсор мерехтів, чекаючи на вирок, який постійно тікав. Арман дивився на екран, намагаючись прочитати приховані сигнали в рядках коду.
Третя спроба завершилася помилкою: німецький вівчар був позначений як хмара. Арман стогнав і схопився за голову, але потім помітив маленький зелений проміжок успіху серед червоних помилок.
Він не відступив. Натиснув кнопку ще раз, цього разу зі щільно стиснутими кулаками. Екран раптово затопило яскраво-зеленими галочками, підтверджуючи кожне зображення правильно.
Арман стрибнув угору, штовхаючи порожній склянку з водою. Вона впала на підлогу і гучно розбилася об дерев'яні дошки. Хлопець завмер, дивлячись на осколки.
Він дивився на розбиті шматки, а потім усміхнувся. Важка праця окупилася. Спокійна гордість заповнила кімнату, міцніша за будь-яку помилку чи невдачу.
Арман обережно заклав кришку ноутбука, залишивши вікно відкритим для виду на гори. Він підібрав клаптик паперу з підлоги і поклав його на полицю. Міські вогні блищали дотепер.