Артем прокинувся, коли за вікном ще було темно. Тихенько вискочив з ліжка й пробіг до вікна. За склом сонечко тільки-но простягалося над дахами, і лунав дзвінкий голос пташки. «Сьогодні буде чудовий день» — подумав Артем, притиснувши чоло до прохолодного скла.
Він побіг коридором до своєї кімнати, де на полиці вже чекав новий ранець із блискучою застібкою. Ранець сяяв на ранковому світлі, наче запрошував у подорож. Артем торкнувся застібки пальцем і подумав — це буде найкращий перший день.
Артем одягався, але шнурки постійно розв'язувалися. Він зав'язав вузол — і він миттєво розпустився. Ще раз — знову те саме. «Щось не так» — подумав хлопчик, дивлячись на безтолкові кінчики й повторюючи спробу за спробою.
На третій спробі шнурки знову посковились. Мама пройшла повз кімнату, смішно штовхнула їх долонею — і вузол став ідеальним, міцним і рівним. «Ось так!» — засяяв Артем, повністю задоволений своєю перемогою.
Він схопив із table букет польових квітів, поцілував маму в щоку й кинувся до дверей. «До побачення, мамо!» — гукнув він, вибігаючи на ранкову вулицю з букетом у руці й відчуваючи легкий подих осені.
На вулиці Артем зустрічав знайомого сусіда. Той сміявся: «Ти що, на свято?» і простягав йому цукерку. Артем посміхнувся й дістав із букета одну жовту календулу, тримаючи її за тонке стебло й простягаючи сусідові.
Сусід здивовано розплющив очі, бере квітку й ховає її за краватку. «Дякую, хлопець» — пробурмотів він, усміхаючись і торкаючись пальцем жовтої календули. «Гарна квітка» — додав він, дивлячись на Артема з теплом.
До школи лишалося п'ять хвилин, коли Артем помітив: одна квітка зникла з букету. Раптом він почув дивний шелест — з-під лавки повільно вилазила маленька чорно-біла кішка, тримаючи щось у лапках.
Кішка тримала в лапках ту саму календулу й дивилася на нього великими зеленими очима. Вона тихо-тихо муркотіла, наче казала: «Вибач, що взяла». Артем не засмутився — навпаки, куточки його рота піднялися в усмішці.
Він обережно взяв квітку й лагідно гладив кішку по спинці. Потім схопив букет і побіг далі, а кішка тішила за ним до самих воріт школи. Артем озирнувся й махнув їй рукою, усміхаючись.
У коридорі лунав дзвінок, і двері класу відчинилися — всередині стояла вчителька з широкою усмішкою. Артем зробив крок уперед, тримаючи букет, і подумав — сьогодні буде справді чудовий день.
Він увійшов у клас, тримаючи букет польових квітів. Діти дивилися на нього з цікавістю, а вчителька кивнула йому й показала на місце біля вікна. «Сідай, Артеме» — сказала вона. Хлопчик усміхнувся й поставив квіти на table.
