Сонячний літній день осяяв міський парк. Повітря було теплим, а небо блакитним без єдиної хмаринки. Трав'яниста галявина сяяла зеленню, а дерево кидало тінь на піщану стежку. Десь у віддалі чувся дзвін фонтану.
Артем простягнувся до ручок воріт, відчуваючи, як метал холодний під долонями. Горобець марширував уздовж стежки, хитаючи головою, ніби генерал. Хлопчик присів, руки в кишенях, і пташка зупинилася, дивлячись на нього одним чорним оком. Щось у її марші змусило Артема усміхнутися, і він пішов за нею.
Горобець стрибнув на дерев'яну лавку, потім метнувся до квітників, зникаючи між фіолетовими та жовтими стеблами. Артем розсунув гілки кущів і опинився обличчям до поля дикої квітки — кожна квітка стояла ідеально вирівняна, ніби хтось висадив їх у таємний візерунок.
Він простягнув руку й торкнувся пелюстки; вона була теплою від сонця. Артем подумав, що квіти чекали саме на нього, щоб розквітнути в цьому порядку. Його пальці ледве торкалися ніжної поверхні, ніби боячись порушити магію.
Горобець з'явився знову й спритно злетів угору, сідаючи на низьку гілку дерева за квітковим кущем. Артем піднявся на короткий стовбур і зазирнув угору — парк розкривався широкою трав'янистою галявиною, а в центрі фонтан бризкав воду повільними, іскристими дугами.
Артем наблизився до краю фонтану й кинув маленький камінець у воду. Дзьгонь. Хвилі розійшлися назовні, ловлячи сонячне світло й кидаючи золото на каміння. Горобець пірнув у бризки, струсив своє пір'я й кинув іскристою туманною хмарою в повітря. Артем засміявся, а горобець стрибнув раз, інший, потім полетів стежкою.
Артем пішов за горобцем назад до тихої лавки й сів, спостерігаючи, як пташка стрибає вздовж дерев'яного підлокітника, перш ніж осісти на його коліно. Він дістав із кишені напіврозчавлене печиво, розламав навпіл. Горобець узяв свою частку й із задоволенням скльовував крихти.
Артем йшов додому з порожніми кишенями й пиляними взуттям, звуки парку — спів птахів, далекий сміх, ніжний дзвін фонтану — супроводжували його весь шлях. Він озирнувся один раз, і горобець був там, на стежці, хитаючи хвостом, як прапорцем. Артем хитнув у відповідь, потім подався далі, посміхаючись.
