Красна Шапочка поспішала стежкою, обіймаючи кошик з теплими пиріжками. Вовк вийшов між двома дубами. «Іди крутішою дорогою!» — сказав він, хвостом дрижачи. Дівчинка стиснула ручку кошика. Вона подивилася на його усмішку, потім на сонячну стежку позаду.
Вона подивилася на сонячну стежку, де листя сміялося. «Можна йти іншим шляхом», — подумала вона, і кроки прискорилися.
Красна Шапочка йшла далі, її здерті черевички скрипіли по траві. Шурхіт листя позаду посилювався, потім раптово замовк.
Рожева метелиця сіла їй на ніс. Дівчинка мигнула оком, не махаючи рукою. «Яка гарна», — прошепотіла вона.
Вовк з'явився знову на роздоріжжі, з великим кулькoм за вухом. Дівчинка присіла й притулила вухо до землі.
М'яке гудіння пройшло крізь ґрунт — бджоли співали над старим яблуневою гаєм. Вона пішла за звуком, кроки стали тихими.
Красна Шапочка вибрила крізь завісу з Іви й зупинилася. Вовк сидів на передпокої бабусіному, хвіст звив навколо лап, перегороджуючи двері.
Дівчинка обережно поставила кошик на траву, потім простягнула вовку найбільший, найзолотіший пиріжок, ще теплий від печі. «Для вас», — сказала вона, тримаючи погляд уземлі.
Вовк узяв пиріжок, понюхав, потім чхнув так, що все тіло затряслося. «На здоров'я», — сказала дівчинка. Вовчі вуха опустлися, і він повільно відповз убік.
Дівчинка піднялася на три дерев'яні сходинки й обережно штовхнула двері. Запах свіжого хліба зустрічав її, і бабуся вдарила долонями, підводячись з крісла. «Ось моя хоробра дівчинко!**»**
Вони сіли разом за малим кухонним столом, кошики між ними. Бабуся розламала медовий пиріжок, сік стікав по пальцях. «Смачно», — сказав вовк з порога, хвіст ледве торкаючись землі.
Після обіду сонце малювало золотом усі речі в хаті: стіл, кошики, посмішки. Дівчинка і бабуся молчали, слухаючи дзижчання бджіл за вікном, вдихаючи аромат меду.