Соня тримала олівець над порожнім аркушем. Вона постукувала гумкою об зуби, потім відпустила — олівець покотився під парту і з тихим стуком вупав біля її кросівки.
Вона перебрала три зошити. Кожен із них був сповнений перечеркнених малюнків. Книжки шелестіли й розпадалися на сторінках із безладним каракулями. Соня відштовхнула їх усі вбік.
Соня знову взяла олівець і намалювала одну вигнуту лінію. Чорнило почало рухатися — і відірвалося від паперу, перетворившись на маленьку сяючу істоту, яка швидко полетіла кімнатою. З полиці зіскочила книга й впала з гуркотом.
Чорнильна істота стрибила між полицями, залишаючи сяючі сліди. Соня помчалася за нею, її стілець скрипів по дерев'яній підлозі. Істота зупинилася на парті й почала повільно пульсувати в теплому сонячному світлі.
Соня сіла дуже нерухомо. Вона простягла руку й торкнулася сліду істоти — він був теплим, наче свіжий хліб. По її обличчю розплився усмішка.
Вона знову взяла олівець і пішла за сяючим слідом, малюючи швидше. Лінії перетворювалися на фігури, фігури — на сад, будинок, небо, повне птахів. Її олівець дрібнячив і шепотів паперу.
Сторінка Соні була повна — цілий світ, створений нею, сповнений кольору та руху. Вона відкинулася на спинку крісла й подивилася в вікно на справжнє небо, потім знову на свій малюнок.
Чорнильна істота звивалася на краю парти й затихла, перетворившись просто на пляму чорнила. Соня спертлася підборіддям на долоню й дивилася, як сонячне світло рухається по її сторінці, вже плануючи, що намалює завтра.