У замерзлому містечку Святого Миколая все завмерло. Дзвіниця мовчала. Dakota підійшла до її важких дверей і почала підніматися крутими сходами вгору.
Dakota дістала старих інструментів і почала крутити важкий гайку дзвона. Мідь була крижаною на дотик. Вона натиснула всією вагою — нічого. Лише глуха тиша огорнула площу.
Спустившисьг гвинтових сходів, Dakota побачила старого дідуся на лавці. Він тремтів від холоду. Вона зняла свій яскраво-червоний шарф і обережно обв'язала йому шию.
Дідусь посміхнувся і потакав Fluffy, що сверделася йому під ноги. Кіт заурчав. Місто стало наче трішки теплішим.
Поруч із замерзлим фонтаном Dakota помітила крихітного блакитного пташка. Він дрожав і не міг здригнути крильцями. Dakota обережно взяла його долонями, а Fluffy притулилася, щоб поділитися теплом.
Пташка один раз цвірінькнула і підлетіла Dakota на плече. Вони втрох — Dakota, Fluffy і пташка — поскакали вуличкою, укритою крижаними підвісками.
біля вітрини іграшкового магазину Dakota побачилаблиск у снігу. Вона розкопала і дісталасmallеньку дерев'яну конячку. Її руки затряслися від радіості.
Dakota пробігла до маленької дівчинки біля дверей і простягла їй конячку. Дівчинка притиснула іграшку до грудей і засміялася. Dakota і Fluffy поскакали далі.
Dakota і Fluffy дійшли до вершини дзвіниці. Великий мідний дзвін здригнувся — і голосно, радісно загудів: БОНГ!
Звук розtrіснув крізь лід на площі. Сліз і іскорки закружилися навколо чобіт Dakota, а Fluffy стрибовав угору.
Замерзле містечко знову подихало. Дзвони лунали крізь вулиці, які стали яскравими і мокрими. Dakota стояла на площі й слухала, як вода капає з дахів.
Вона чувала, як дзвони дзвенять високо над головою. І десь — десь далеко — чула дитячий сміх.
