Сонячний ранок у дворі. Яків пробрався крізь кущі троянд до старої цегляної стіни, де в'янули бур'яни й пахло теплою пилом.
Яків відсунув важкий садовий шланг — і побачив: тріщина в стіні, крізь яку тягнулася темрява, мов чорнило. Він затримав подих.
Він присів нижче, стукнув паличкою по цеглі — і почув: гул! наче хтось тупотів у глибині стіни.
Раптом з-за мариголду рухнувся крихітний сірий вушок! Яків здивовано відсахнувся — і він зник у землі.
Яків розпростер руки, наче запрошуючи, і прошепотів: «Я маю хрусткі морквини. І солодку конюшину. Виходь, будь ласка.»
З-під землі вибігла крихітна сіра кролик — а за нею довгоніга пташка з дивним дзьобом. Обидві штурхали носом кишенькі хлопця.
Сонце ковзнуло — і на стіні з'явився велетенський танцюючий монстр! Їхні тіні злилися в одну чудовисько.
Яків захрипів від сміху — монстр ревав, а пташка-ніжка ледве трималася на лапах, махаючи крильцями ніби у жаху.
Він лежав на спині у траві, дивлячись угору — на монстра, що танцював над головою, поки кролик та пташка хрустіли чимось смачним.
День повільно став золотим. Тіні довгіли, і все навколо затихло — наче найкраща таємниця, яку ніхто ще не знає.
Вітер торкнувся троянд, і пелюстки закружились у повітрі — наче танцювали разом із тінню-монстром на стіні.
Нічого не треба говорити. Все і так було ясно — у золотому світлі, у тихій траві, у нових друзях поруч.